Кременчуцькі науковці пропонують керівникам міста створити муніципальну станцію для отримання біогазу з синьо-зелених водоростей

Альтернатива природному газу, що дорожчає з кожним роком, є. І вона буквально плаває перед очима. Синьо-зелені водорості, від яких гине Дніпро, можна використовувати для отримання біогазу  й грунтових добрив. Користь від того подвійна: дешевий біогаз і гумус, порятунок для річки. Науковці-екологи Кременчуцького національного університету ім. М.Острградського, де вже не один рік працює установка з переробки синьо-зелених водоростей в паливо і добриво, мають намір запропонувати міській владі виділити кошти з бюджету на створення муніципальної станції, котра вироблятиме тепло для дитсадків, шкіл, лікарень тощо. А поки що біогазовою установкою нашого університету зацікавились в Астрії.

 Синьо-зелені водорості, розмножуючись в теплу пору року у величезних кількостях,  різко погіршують якість річкової води. Боротися з синьо-зеленими водоростями вчені намагалися ще в 1960-і роки. Тоді, наприклад, Інститут гідробіології Академії наук Української РСР створив комбайни для збирання такої біомаси. Однак цей і подібні йому проекти розвитку не отримали.

Як розповів  «ФАКТАМ» перший проректор Кременчуцького національного університету ім. М. Остроградського Володимир Нікіфоров, цього тижня до вузу приїхали колеги з Австрії з метою  побачити, як працює установка з переробки синьо-зелених водоростей в паливо і добриво.

–         При бродінні будь-якої біомаси виділяються гази. Ключовим є питання, скільки в них палива – газу метану. Якщо більше 60 %, то можна говорити про рентабельність. Для синьо-зелених водоростей цей показник становить 80 %. Причому крім метану при їх бродінні виділяється значна кількість іншого горючого газу – водню, – говорить Володимир Нікіфоров. – Економічна доцільність використання синьо-зелених водоростей визначається не тільки біогазом, а й ще одним корисним продуктом бродіння – добривами. Ми провели експерименти, які показали, що ці добрива підвищують врожайність кукурудзи і цукрових буряків як мінімум на 10%.

Установка університету складається з двох циліндрів об’ємом близько 2 куб м кожен. За раз завантажується від 1,5 до 2 тонн води з Кременчуцького водосховища. У першому циліндрі біомаса спливає і надходить у другий бак. Тут водорості, що є одним із видів бактерій (ціанобактерії)поїдають інші мікроорганізми – утворюють метан бактерії. В результаті виходять газ і добриво. Цей процес відбувається при температурі близько 30 градусів тепла, без доступу кисню.

Варто зазначити, що на біогазовій станції, створеної в університеті, енергоносії можна отримувати також із опалого листя та продуктів очищення каналізаційних стоків. «З початком осені, коли синьо-зелених водоростей стає менше, можна починати додавати в біомасу опале листя. Ще є як мінімум два джерела сировини для нашої установки: рідкі відходи підприємств харчової промисловості (в Кременчуці це молокозавод) і продукти переробки каналізаційних стоків (мул, в великих обсягах накопичений біля очисних споруд міст). Ми зараз розраховуємо оптимальне співвідношення цих компонентів для нашої станції», – зазначає проректор.

Найближчим часом на університетській установці також розпочнуться експерименти з обробки синьо-зелених водоростей лазерними променями. В результаті науковці планують отримати особливі жири – ліпіди. Це рідке біопаливо (біодизель) – схоже на те, яке виробляють з ріпаку та деяких інших технічних культур.

За матеріалами fakty.ua

Залишити відповідь

Ваша e-mail адреса не оприлюднюватиметься. Обов’язкові поля позначені *

Ця форма збирає ваше ім'я, адресу електронної пошти та вміст, щоб ми могли відстежувати коментарі, розміщені на сайті. Для отримання додаткової інформації перегляньте нашу політику конфіденційності, де ви отримаєте більше інформації про те, де, як і чому ми зберігаємо ваші дані.